21.01.2013, 16:55

Іштван Гичко вийшов з закарпатської школи живопису, так і не потрапивши до неї

Свого часу його не прийняли до Ужгородського художнього училища, невдалими були і спроби вступити до аналогічного навчального закладу сусідньої Івано-Франківщини. Недостатньо добре написані диктанти з української мови заважили більше, аніж талант до малювання. Тобто Іштвана було «вирізано» з процесу здобуття освіти за покликанням. Але покликання – річ непроста. Це як одежина, якою наділяє Всевишній. Дехто її зношує дуже швидко, кидає, дехто береже усе життя і навіть робить її неповторною чи, як нині кажуть, ексклюзивною. Усе вимагає праці. Талант – також. Іштвану довелося перелицювати божественний дар. Це як у побуті – коли через скруту доводиться перешивати ношені речі. Бо хто б що не казав, а хист до малювання не є унікальним, так само, як і вміння пришивати гудзика чи кроїти за готовими лекалами. Та суть у тім, що з цуравого пальта можна пошити робочі гаті, а можна – оригінальне вбрання, яке стане початком нового напрямку в мистецтві створення одягу чи, на крайній випадок, модельному бізнесі. Історія знає повно прикладів такого роду метаморфоз.